На дворі двадцять перше століття із своїми плюсами та мінусами, а ми замуровані в залізобетонних конструкціях, в силу інформаційного вакууму, помічаємо, здебільшого, лише мінуси сучасного світу. Заповнити цей вакуум інформацією, та розпочати помічати плюси нашого часу нам допомагають двері у сучасний світ, тобто Інтернет. Проте ці двері необхідно навчитись відкривати, в принципі, для зрячої людини це не є надто складним. А як же бути тим, хто має проблеми з очима. Адже такі люди хочуть і повинні жити повноцінним життям, а для цього просто необхідно отримувати якомога більше інформації.
З цієї точки зору Інтернет є безцінним інструментом, яким треба уміло користуватись. Саме цьому я й намагався навчитись, відвідуючи ці тренінги. Чесно кажучи, не дуже то й вірилось в те, що можна, на рівні із здоровими людьми, навчитись користуватись Інтернетом. Не вірилось, то не вірилось, але факти - річ уперта. Зараз я за допомогою Інтернету маю змогу шукати матеріали для своєї майбутньої дисертації, спілкуватись із друзями, знайти аудіо книгу, цей список можна продовжити. Тобто такі тренінги, безумовно необхідні, оскільки велика кількість людей хотіла б опанувати комп’ютер та Інтернет, але навіть не знають, з чого розпочати, а потім - гуртом і батька легше бити.
Не можу не згадати те, що я, на відміну від моїх «одногрупників» по ІАТР Інтернет-тренінгах, народився цілком здоровою дитиною, і зір втратив лише півроку тому. Не буду розповідати про всі ті почуття, що мною оволодівали на протязі кількох місяців після того дня, коли я опинився в цілковитій темряві. Жити не хотілося. Адже і рідне місто, яке зараз я лише чую, і рідні, і друзі – всі разом неначе сховалися від мене. Неможливо описати той розпач, що охопив мене. Але життя продовжувалось, і потрібно було знайти у собі сили, щоб не зламатись і жити далі. Однією з тих «соломинок», які не дали мені пропасти, стали і курси ІАТР. Крім того, що вони дали мені змогу оволодіти комп’ютером у моєму новому стані, я ще й здобув нових друзів. Почуття вдячності не дає мені оминути нашого тренера Олександра Мельника. Завдяки вдало вибраній ним програмі навчання та індивідуальному підході до кожного учня процес навчання проходив швидко та приніс хороші результати. Також хочеться подякувати і Програмі ІАТР за те, що не забула, подбала про нас, і організувала ці тренінги. Адже в сучасному українському суспільстві так мало кому до нас є діло…
З вдячністю Денис Клименко, 23 роки.

Життя сучасної людини досить складне і безжальне , часто навіть жорстоке. А життя незрячої людини складніше в декілька сот разів. Світ не часто підносить приємні подарунки. Влаштуватися незрячій людині у сучасному суспільстві і вижити дуже важко, не говорячи уже про те, щоб на рівні із звичайними людьми мати доступ до сучасних технологій , зокрема користуватися комп’ютером, мати доступ до Інтернету як джерела інформації. Читати художні книги, створювати якісь свої документи не лише за допомогою шрифту Брайля, який зрозумілий вузькому колу людей.
Неоціненною є заслуга тих людей, які створили озвучену програму для незрячих.
На даний час уже створено дуже багато різноманітних комп’ютерних курсів та гуртків. Однак курсів по навчанню незрячих створено ще дуже мало і основній масі людей із особливими потребами вони просто недоступні. Виникає потреба створення таких курсів не лише у великих містах , а й у містечках.
Такі курси проводяться і в Луцьку. Безмежна подяка тим людям , які організували такі курси і викладачеві, який навчав нас. Завдяки навчанню ми не будемо людьми безпомічними у спілкуванні з комп’ютером і не потребуватимемо щоразу допомоги і підказок сторонніх зрячих людей. Проблема інтеграції незрячого у суспільство потроху вирішується.
Дмитрук Руслана